1. |
Безрадісні дні
06:23
|
|||
|
світом забуті, з часом занедбані
слова величні ледве ледве
зривалися з вуст та губились знецінені
думки та ідеї - безглузді марення
рождались та гинули, наче знущалися
плювали в обличчя опісля опівночі
ніким не підкорені, на звалищі стомлені
лежали собі, та не дочекалися
буремне народження все не ставалося
юродиві, страшні, безглузді, порепані,
народні, яскраві, ясні та занедбані,
тупі, ідіотські, величні та звабливі,
жахливі, криваві, смертельно привабливі
сталеві та мідні опудала плідні,
близькі та далекі знекровлені янголи,
чужі та не зовсім розумні дияволи,
та сірі, байдужі, безрадісні дні
усе це рождалось, губилось та гинуло
|
||||
2. |
Човен
03:36
|
|||
|
по затоках хвилею
пливе човен здалека
в ньому люди-нелюди
скоро з ними буду я
кожен день я бачу сон
в ньому гості під вікном
пливе човен з мертвими
кожен виє на свій лад
річка стала прірвою
вітер катом став
мое тіло втомлене
на долонях сіль
мої ноги зломлені
нездоланний біль
кожен день я бачу сон
в ньому човен під вікном
|
||||
3. |
Місячне сяйво
04:45
|
|||
|
нависла стеля
спітнілі вікна
брудні думки
та сірі ікла
стін
стирчать довкола
хизуючись з мене
завмерли та кволо
байдуже шепочуть
гімн
хворобливе повітря в холодній кімнаті
непомітно подразнює очі
місячне сяйво ковдрою вкрило
ліжко залишене посеред ночі
ненависна стеля
прокляті вікна
черстві думки
та заточені ікла
стін
стирчать навкруги
вчепилися в душу
живуть всупереч
існують байдуже
|
||||
4. |
Васудева
02:22
|
|||
|
Повз тисячі кімнат пустих
Та глядачів байдужих і сумних
Хтось зруйнував своє життя;
Повз тисячі сердець лихих
Та душ пихатих і дурних
Творив, забувши про буття.
Серед будівель та осель,
Серед доріг, лісів, пустель
Хтось втратив себе; водночас
Поміж дерев, кущів та трав,
Озер, річок та переправ
Хтось інший прокляв нас.
|
||||
5. |
Калі в тіні Сатурна
03:52
|
|||
|
одинокий демон споглядає
на себе з середини
кожна мить йому нагадує
що пекло - це ми
новий крок дається з силою
але довго ще йти
супротив є часткою зайвою
неминуче всім полягти
Хтонічна богиня прийшла і забрала
найкращих та найсвітліших голів
усіх тих, хто поважав правила
але пробудившись не вийшов з країни снів
обережно вона вела всіх до прірви
із зав'язаними очима йшли, штовхались
ніжно у братську могилу занурились
без імен та вітчизни, без бога та віри
одинокий демон посміхається
жартувати він звик
хоч у темряві усе минеться
але знай: ім'я тому демону - вік
під шаром ґрунту нестерпно мовчали всі
чекати було зовсім нічого
під ковдрою часу забуті, знівечені
зникали, згасали, щезали навічно ми
|
||||
6. |
Політія
03:26
|
|||
|
плями на стінах
вогонь та речі
кайдани і холод
віра доречна
ілюзія-істина
люди приречені
нащадки нащадків
престоли та зречення
зізнання та зради
домашні трагедії
у поєднанні
зі смаком Лебедії
у пошуках істини
світло осліплює
вистрибує з мороку
і прямо в обличчя б'є
всі міфи що створені
приховані в пам'яті
легенди забуті
як душі знекровлені
лежить все на звалищі
брудне і спаплюжене
а істина поряд
з німими калюжами
|
||||
7. |
Жертвоприношення
04:53
|
|||
|
У нескінчених діалогах з богом,
коли повітря дихає волого,
а світло з тінню заграє,
не забувай і тих, хто завжди програє
не залишай їх осторонь із тими,
кого ти бачити хотів, але не зміг
та попри легку долю, наче сніг,
розтанув по весні тихенько й зник
а потім з сонцем воз'єднавшись скоро
цуравсь колись близьких сердець
і наче той безглуздий корок
ти дихав, але став для них як мрець
слова лунали - руйнували зміст,
а хтось стрибав під тисячі коліс,
він не казав ні слова богу -
закінчилась його дорога
ти думав, та програв, хоч вірив,
що все робив заради блага свого,
та не було нічого в тім святого,
лиш тіні, стіни, й пустий вирій.
|
||||
8. |
Едіп
05:27
|
|||
|
крізь воду та сонце прямую туди
де материнське віконце відкрите завжди
крізь вітер та скелі несамовито крокую
де батьківське серце вічність смакує
чорне каміння заповнює душу
все важче і важче іти
хочеться скинути ненависну ношу
і від себе хоч на хвилину втекти
палати смолоскипами в печері темній
бігати тінями на стінах старих
гратися світлом на травах зелених
водою розлитися із хмар дощових
горіти полум'ям прощального багаття
розсипатись попелом тіл людських
розвіятись вітром, забувши про щастя
розпастися прахом серед піків гірських
|
||||
